Дослідження еколого-соціальної складової програм кандидатів у Президенти України Print
Ecologization - Ecologization documents
Tuesday, 12 January 2010 14:29
Вступ

В Україні панує екологічна криза, викликана багаторічним виснажливим способом природокористування та надмірним забрудненням річок, земель, повітря. Екологічна політика полишається непріоритетною, неефективною і маргінальною сферою управління державою. Тим не менше, майбутній Гарант Конституції повинен забезпечувати дотримання прав українців на здорове і безпечне довкілля. Загальновідомо в світі, що цього можна досягнути тільки за умови орієнтації на екологічно збалансовані (сталі) моделі розвитку, які поєднують екологічну безпеку, економічну ефективність та соціальну справедливість. Ми вирішили оцінити програми кандидатів за набором показників, які дають уявлення про їхню відповідність сучасним вимогам щодо модернізації України. Ми розділили кандидатів на три групи відповідно до їхніх рейтингів станом на 22 грудня 2009 року.

1. Лідери перегонів (Ю. Тимошенко, В. Янукович)

Жоден з двох кандидатів не визначає сталий розвиток за мету, і не бачить необхідності підвищити пріоритетність екологічних проблем. Не згадуються наскрізність екологічної політики, забезпечення екологічної безпеки, екологізація економіки з метою забезпечення дотримання екологічних прав громадян. Згадки про запобігання забрудненню довкілля та збереження природних ресурсів відсутні.

Стала енергетика як ціль не згадується, але якщо у Януковича скромно зазначається запровадження енергозбереження, то Тимошенко збирається впроваджувати енергозберігаючі технології та розвивати відновлювані джерела енергії, при цьому основна ставка робиться на такі екологічно небезпечні технології вироблення енергії як вугілля («головний енергоресурс») та атомна енергетика («власний замкнений ядерно-паливний цикл»). Передбачається збільшення видобудку вуглеводнів на морському шельфі. Оцінки впливу на навколишнє середовище таких сценаріїв розвитку енергетики, як і розробки сценаріїв та їх обговорення з громадськістю взагалі, кандидати не пропонують.

Обидва кандидати жодним словом не згадують Чорнобиль, мабуть, не знають, наскільки складними залишаються наслідки цієї глобальної аварії для мешканців забруднених територій та бюджету країни.

Інноваційний розвиток та наукоємне виробництво є пріоритетом в програмах обох кандидатів, але збереження природних ресурсів та екологічна безпечність технологій, які планується впроваджувати, не є критерієм бажаних інновацій.

Розвиток сільської місцевості включено до програм обох кандидатів, вони обіцяють ліквідувати розрив у стандартах життя сільського та міського населення, створити умови для розквіту українського сільгоспвиробника, але нічого не зазначають щодо потенціалу України як постачальника органічної продукції. Тим не менше, Тимошенко збирається контролювати вміст ГМО в продукції, якість харчових продуктів та питної води. Але ж забруднення потрібно контролювати в джерелі, а не «на кінці труби». Такий засадничий принцип екологічної політики ЄС видається незнайомим кандидатам.

У програмах обох кандидатів не згадується про комплекс проблем ЖКГ, хоча майже половина потенціалу енергозбереження України міститься саме там.

Обидва кандидати не збираються опікуватися профілактичною медициною і гарантувати покращення здоров’я нації.

Жоден з кандидатів навіть не згадує про розвиток громадянського суспільства та створення належних законодавчих умов для діяльності ОГС. Це наштовхує на роздуми щодо можливого відходу кандидатів від демократичної моделі розвитку України.

2. Другий ешелон (С. Тігіпко, В. Ющенко, А. Яценюк, В. Литвин, П. Симоненко, А. Гриценко, О. Тягнибок)

З перерахованих кандидатів лише кілька мають уявлення про значення екологічної складової для гармонійного розвитку. Так, Литвин гарантує «побудову суспільства на високих моральних цінностях, власній історичній традиції, абсолютно позитивних відносинах між людьми, між людиною і природою; суспільства та країни, де панують соціальна гармонія та справедливість, турбота про кожну людину, гуманне правління, служіння народу». Він – один з небагатьох представників цієї групи, які намагаються задати ціннісні критерії моделі розвитку країни, які включають довкілля. Він також збирається забезпечити підвищення штрафів та відшкодувань за екологічні збитки і пропонує низку системних заходів щодо екологічного оздоровлення країни.

Другим представником групи, який наближається до сучасного бачення умов для зростання добробуту країни, є Гриценко. Він стверджує, що економічне зростання нічого не варте «якщо довкілля забруднене, в країні епідемії небезпечних хвороб і наркоманія, тривалість життя зменшується, нація деградує фізично і морально». Основними цінностями він проголошує якість життя та безпеку людини.

Повним антиподом для цих двох кандидатів виглядає Яценюк, який закликає до нової індустріалізації, промислової революції, будівництва заводів та енергетичних комплексів тощо, при цьому не згадуючи навіть побіжно про екологічні проблеми, які вже накопичилися в країні, тим більше про екологічні наслідки пропонованих технократичних перетворень.

Радикально переглянути підходи до охорони навколишнього середовища й захисту людей від наслідків екологічних і техногенних катастроф збирається Симоненко. Також він планує опікуватися підвищенням якості питної води, насамперед дніпровської, поліпшенням екологічної ситуації в промислових центрах Донбасу та Придніпровського регіону.

Про енергозбереження будуть дбати всі кандидати з цієї групи. Деякі будуть впроваджувати енергоощадні технології виробництва, розвиток альтернативних та відновлюваних джерел енергії. Але здебільшого ці заходи відокремлено згадуються поза контекстом розвитку ПЕК, а не як підґрунтя і складова розвитку енергетики. Хоча в програмах зустрічаються згадки про диверсифікацію джерел енергопостачання, енергетичну безпеку, збільшення частки вуглеводнів в енергетичному балансі, ця група кандидатів, так само як і лідери рейтингів, не виходить на рівень системного розуміння потреби у екологічно збалансованому розвитку енергетики, а відтак – підготовки розрахованих сценаріїв та їхніх альтернатив для комплексного реформування ПЕК у країні. Ні в першому, ні в другому ешелоні ніхто з кандидатів не згадує про прозорість в енергетичному секторі.

Кандидати ніяк не позначають власного ставлення до атомної енергетики, мабуть, щоб не дратувати громадську думку. Лише Тягнибок декларує ядерний статус України, але не опікується наслідками.

Про Чорнобиль у цій групі «пам’ятає» тільки один з кандидатів в Гаранти – Литвин, який обіцяє прийняти єдиний комплексний Закон щодо статусу Чорнобильської зони та чорнобильців, забезпечити повне виконання зобов'язань держави щодо них згідно з діючим законодавством. Він же гарантує довічну заборону використання Чорнобильської зони для складування радіаційних відходів.

Кандидати цієї групи в порівнянні з лідерами рейтингів демонструють більше усвідомлення нагальності модернізації ЖКГ. Модернізацією (інколи глибокою) цієї сфери переймаються Симоненко і Тігіпко, а от Литвин бачить вихід у «поверненні державі та передачі у комунальну власність водаканалів, газомереж, електромереж, теплоцентралей».

Інноваційний розвиток високотехнологічних та наукоємних виробництв як запорука конкурентоспроможності української економіки в тій чи іншій формі декларується у половини кандидатів, традиційно при цьому не згадується ресурсозбереження та потреба у значному зменшенні матеріалоємності виробництва як критерій перетворень.

Значна увага відродженню села приділяється в програмах Гриценка, Литвина, Симоненка і Тігіпка, які прагнуть довести рівень життя селян до можливостей мешканців міст щодо доступу до базових послуг та комунікацій. Але про виняткову цінність родючих українських земель, судячи з програм, дбає тільки Гриценко, який збирається розвивати «зелений туризм», годувати Європу «екологічно чистими продуктами за великі гроші, адже попит на чисті продукти у світі зростатиме» Він же в неявному вигляді декларує наміри уникнути перспективи сировинного придатку розвинутих країн, оскільки кандидат буде забезпечувати невиснажливий спосіб сільськогосподарського виробництва («Ми не виснажуватимемо землю заради експорту соняшника і рапсу») і пріоритет випуску кінцевої продукції.

У програмах кандидатів другої групи ми зустрічаємо більш радикальну позицію щодо ГМО. Заборонити ввезення ГМ продуктів (але не виробництво) пропонує Литвин, а Гриценко обіцяє, що його «країна захистить людей від продукції, що руйнує здоров'я. Ввезення, вирощування та виробництво генно-модифікованих продуктів, застосування шкідливих домішок у переробній промисловості буде заборонено.» Так чи інакше контролювати якість продуктів харчування буде більшість кандидатів, а Ющенко особливу увагу приділяє якості продуктів дитячого харчування. Однак Ющенко, так само як Тягнибок і Яценюк, примудряється взагалі не згадати про екологічні проблеми країни.

Запровадження профілактичної медицини є пріоритетом чотирьох з семи кандидатів групи. Цікаво, що Литвин збирається боротися з раком молочної залози. Якщо орієнтуватися на найбільш масові і небезпечні захворювання українців, особливої уваги також потребують профілактика туберкульозу і СНІДу. Але про це не згадує жоден з кандидатів.

Схоже, кандидатам групи другого ешелону тема громадянського суспільства теж видається непопулярною. Тільки Тігіпко системно виступає за розвиток інститутів громадянського суспільства, забезпечення прав і свобод, запровадження громадського контролю. В інших кандидатів зустрічаються обіцянки спростити процедури відкликання депутатів та чиновників, а також зробити відкритою для громадян інформацію про судові рішення . Симоненко, Ющенко і Яценюк взагалі не переймаються роллю громадянського суспільства для демократичного розвитку країни.

3. Кандидати з рейтингом менше 1% (І. Богословська, Ю. Костенко, О. Мороз, Л. Супрун, О. Рябоконь тощо)

Розуміння ролі Гаранта Конституції, в тому числі щодо вирішення екологічних проблем, серед кандидатів цієї групи демонструє Мороз, свідомий відповідальності держави за екологічний стан. Зокрема він збирається забезпечити вирішення проблеми сміття екологічно безпечним способом, захистити населення від ГМО, заліснити 8 млн га земель (цільовий показник!), забезпечити хімічну безпеку, впорядкувати забудову міст і сіл відповідно до екологічної доцільності, остаточно вирішити проблеми Чорнобиля тощо. Структурні зміни в економіці згадуються, однак не мають на увазі зменшення ресурсо- та енергоспоживання, проблема енергетичної безпеки не розглядається. Розвиток громадянського суспільства не цікавить цього кандидата.

Інші представники цієї групи кандидатів також використовують цільові показники, які, на жаль, не видаються реалістичними. Наприклад, Богословська за 4 роки забезпечить всі населені пункти в країні водою, каналізацією, світлом та теплом. Вона ж збирається закрити ринок для імпортованої ГМ продукції, але розвивати генну інженерію. Серед іншого, цей кандидат збирається стимулювати модернізацію виробництва «з метою енергозбереження та захисту екології[1]». У цілому екологічно симпатична програма Супрун теж містить нездійсненні цільові показники, наприклад: «площа природно-заповідного фонду України впродовж наступних п'яти років зросте мінімум на 10%»

Юрій Костенко практично не згадує в програмі довкілля, екологічні проблеми (хіба що «зелений туризм»). Водночас на його сайті можна знайти цілий розділ, присвячений довкіллю та його проблемам, який вже давно не оновлювався (з 2001 р.). Шкода.

Що стосується розвитку громадянського суспільства, Костенко збирається забезпечити демократичний розвиток шляхом його формування, посилення контролю за владою з боку громади, протидії корупції, забезпечення верховенства права. Забезпечення громадянського контролю також є пріоритетами Супрун та Рябоконя, деякі позиції програми котрих заслуговують на особливу увагу. Так, Супрун вважає, що «Конституція мас стати новим суспільним політико-правовим договором, спроможним консолідувати український народ, удосконалити взаємодію органів державної влади та інститутів громадянського суспільства». А Рябоконь взагалі збирається «за наступні п'ять років … побудувати альтернативу існуючій системі влади шляхом створення умов для самоорганізації громадян».

Висновки

У цілому, програми кандидатів демонструють несистемний підхід як до проведення реформ в країні, так і до вирішення екологічних проблем. Гасло «Економіка понад усе!» панує в головах більшості претендентів на найвищу посаду в державі. За умови справдження рейтингових прогнозів, Україна не має шансів отримати президента, який буде свідомий свого обов’язку захищати екологічні права громадян, оскільки лідери перегонів навіть не згадують про довкілля до того ж плутаються в ролях гілок влади. Відсутність згадки про збереження та охорону природних ресурсів в програмі серед іншого може означати і бажання мати їх в особистій власності. Поняття «сталий розвиток» взагалі не зустрічається в програмах кандидатів, що, на нашу думку, говорить про досить низький рівень сучасних знань їхніх команд. Невідповідність пріоритетів, заявлених у виборчій кампанії деяких кандидатів, змісту їхніх програм вказує на поверховість обіцянок.

Існує висока вірогідність, що кандидати, які не згадали про громадянське суспільство у власних програмах, можуть відійти від демократичного шляху розвитку України.



[1] Екологія – (грец. οίκος — будинок, дім; грец. λογος — наука) – це наука про взаємодію в живій природі, а детальніше – про взаємодію живих істот між собою та з навколишньою неорганічною природою.
 
Google+